Організація та діяльність міліції УРСР у 1969-1988 роках
Після перейменування у грудні 1968 року союзно-республіканського Міністерства охорони громадського порядку УРСР в союзно-республіканське Міністерство внутрішніх справ УРСР у структурі та діяльності міліції майже нічого не змінилося. Органи та підрозділи внутрішніх справ продовжували виконувати покладені на них функції – боролися зі злочинністю, підтримували належний порядок у громадських місця, охороняли всі види власності та інше. Наприклад, протягом 1969 року попереджено 11726 злочинів, розшукано 4864 особи, які переховувалися від органів влади, затримано понад 554 тис. чоловік, які знаходилися у громадських місцях у нетверезому стані, по лінії апаратів боротьби з розкраданням власності зареєстровано 21066 злочинів, взагалі виявлено 137893 особи, які вчинили злочини, а слідчими органами закінчено 58960 кримінальних справ.
Проте подальша діяльність міліції позначена пошуком більш ефективних організаційних форм роботи і структурних перетворень. Початком таких перетворень стало запровадження у 1969 році нової форми радянської міліції і встановлення прав її носіння та затвердження у 1972 році Положення про МВС УРСР. Далі у 1971-1972 р., з метою вдосконалення аналітичної, планової та контрольної діяльності, у Міністерстві та в управліннях внутрішніх справ були створені штаби. У 1971 році наказом міністра внутрішніх страв був створений відділ міліції та слідче відділення МВС УРСР на повітряному транспорті, на які покладалися обов’язки по забезпеченню безпеки пасажирів і екіпажів літаків цивільної авіації на внутрішніх авіалініях, підтримання громадського порядку і боротьби зі злочинністю на аеродромах та аеровокзалах тощо. У цьому ж році при міських і районних органах внутрішніх справ почалося створення спеціальних комендатур з обліку та нагляду за умовно засудженими до позбавленням волі для праці на будівництві підприємств народного господарства. У 1972 раці у складі МВС створено відділ дізнання, а у 1974 році в апаратах карного розшуку була створена профілактична служба, яка включала в себе наступні структурні підрозділи: загальної профілактики, індивідуальної профілактики і керівництва дільничними інспекторами, профілактики правопорушень неповнолітніх. Крім цього, з метою подальшого удосконалення обліково-статистичної та аналітичної роботи в ОВС, забезпечення більш повного і глибокого аналізу стану злочинності в Україні та оцінки ефективності роботи з попередження злочинів і оперативно-розшукових заходів, а також створення інформаційної бази, у 1972 році був виданий наказ "Про впровадження автоматизованої системи обліку, аналізу даних про злочини та осіб, які їх вчинили”.
Як бачимо на органи міліції в цей час були покладені нові функції, але, разом з цим, основні зусилля керівних органів МВС та всієї республіки були спрямовані на покращення діяльності міліції. Після того як у другій половині 50-х років не обґрунтовано була скорочена чисельність міліції, обсяг роботи та навантаження на співробітників органів внутрішніх справ значно зросло. Тому вже на початку 70-х років стало питання про необхідність збільшення штатної чисельності органів внутрішніх справ. Крім вищезазначеної причини така необхідність була викликана ростом чисельності населення, розвитком промисловості, створенням нових міст і селищ міського типу та будівництва нових житлових масивів у містах.
Незважаючи на те, що Міністерство внутрішніх справ УРСР активно здійснювало свою діяльність, старалося покращити умови праці своїм працівникам і для цього приймалися рішення і видавалися накази, воно все рівно перебувало в підпорядкуванні загальносоюзного МВС. Саме рішення союзних органів влади та накази МВС СРСР у розглядуваний період мали вирішальне значення у процесі структурних перетворень та діяльності органів міліції УРСР. Так, у 1973 році Рада Міністрів СРСР затвердила Положення про радянську міліцію. Згідно з Положенням, головним завданням міліції було забезпечення громадського порядку та попередження і припинення злочинів та інших правопорушень, охорона соціалістичної власності, прав і законних інтересів громадян, підприємств, організацій та установ від злочинних посягань і інших антигромадських дій, своєчасне і повне розкриття злочинів.
Виконувати зазначені завдання були покликані підрозділи адміністративної служби, кримінального розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією, паспортної роботи, Державної автомобільної інспекції. У склад міліції також входили стройові та спеціальні частини і підрозділи, спеціальні школи, навчальні пункти, науково-дослідні та інші установи і підрозділи.
Відповідно до поставлених завдань на міліцію покладалися обов’язки, а в цілях забезпечення виконання цих обов’язків надавалися права. Положення встановлювало умови ти порядок прийняття громадян СРСР на службу в міліцію, а також фінансове та матеріальне забезпечення міліції.
З метою введення єдиної системи звань в органах внутрішніх справ у 1973 році був виданий указ Президіуму Верховної Ради СРСР, який встановлював для рядового та начальницького складу міліції такі спеціальні звання: рядовий склад – рядовий міліції; молодший начальницький склад – молодший сержант міліції, сержант міліції, старший сержант міліції, старшина міліції; середній начальницький склад – молодший лейтенант міліції, лейтенант міліції, старший лейтенант міліції, капітан міліції; старший начальницький склад – майор міліції, підполковник міліції, полковник міліції; вищий начальницький склад – генерал-майор міліції, генерал-лейтенант міліції. Цим же указом була затверджена Присяга рядового та начальницького складу ОВС і Положення про порядок прийняття Присяги.
У подальшому діяльність підрозділів міліції продовжували удосконалювати. Були затверджені Положення про Слідче управління МВС УРСР (1974 р.) та Положення про відділ дізнання МВС УРСР (1977 р.), видані накази "Про створення республіканської автоматизованої підсистеми збору, опрацювання та аналізу інформації про дорожньо-транспортні пригоди” (1976 р.) та "Про заходи по використанню паспортної реформи в інтересах розшуку злочинців, які переховуються від органів влади” (1976 р.). У 1977 році управління, відділи, відділення, групи служби міліції МВС УРСР, УВС облміськвиконкомів і міськрайорганів внутрішніх справ були перейменовані в управління, відділи, відділення, групи охорони громадського порядку. В кінці 70-х років активно йшов процес укріплення патрульно-постової служби міліції та реорганізації підрозділів дорожньо-патрульної служби ДАІ. Так, з метою зміцнення громадського порядку і посилення боротьби зі злочинністю в містах та інших населених пунктах, в органах внутрішніх справ УРСР у 1979 році було створено 25 частин і підрозділів патрульно-постової служби: 3 полки (в містах Донецьк, Одеса, Харків), 7 батальйонів ( в містах Ворошиловград, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Херсон і Севастополь), 14 рот ( в містах Вінниця, Луцьк, Житомир, Івано-Франківськ, Кіровоград, Сімферополь, Полтава, Рівне, Суми, Тернопіль, Хмельницьк, Черкаси, Чернігів і Чернівці) та 1 взвод (в м. Ужгороді ), а з метою поліпшення управління підрозділами дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції і підвищення їх впливу на дорожній рух в районі м. Києва, окремі дивізіони державного нагляду міліції (при УВС і Вишгородського РВВС) були перетворені в окремий дивізіон дорожньо-патрульної служби ДАІ УВС.
Надалі, у 1988 році з метою припинення групових хуліганських проявів і масових безпорядків в Управліннях внутрішніх справ Донецького, Львівського та Одеського облвиконкомів буди створені загони міліції особливого призначення (більш відомі як "ОМОН”). На ці загони були покладені завдання з охорони громадського порядку при проведенні громадсько-політичних, спортивних, культурно-масових і інших масових заходів, а також під час стихійного лиха, епідемій, великих виробничих аварій, катастроф та інших надзвичайних обставин; попередження та припинення групових порушень громадського порядку, масових безпорядків; участь у заходах по затриманню озброєних злочинців.
Значна робота в цей період була проведена задля заохочення працівників органів внутрішніх справ та громадян, які активно допомагали їм у роботі, до покращення своєї роботи, досягнення більшої ефективності. Так, для осіб, які досягли високих показників в оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності, показали зразкову культуру несення служби і виявили під час виконання службових обов’язків особисту ініціативу, самовідданість, сміливість та кмітливість були започатковані Почесна грамота МВС УРСР та Книга пошани МВС УРСР в яку заносились особи, які особливо відзначилися по службі, зразково виконували свої обов’язки, досягли успіхів у соціалістичному змаганні та інше. Для увіковічення пам’яті працівників органів, підрозділів, установ, і навчальних закладів, які проявили героїзм, відвагу, мужність і загинули у боротьбі за волю і незалежність Батьківщини в роки Великої Вітчизняної Війни та при захисті інтересів держави і громадян від злочинних посягань у мирні дні була започаткована Книга вічної слави МВС УРСР. Крім цього на осіб рядового та начальницького складу, які добросовісно прослужили в ОВС, при їх звільненні в запас чи відставку і призначення пенсії було розповсюджено нагородження медаллю "Ветеран праці”. Для осіб, які на протязі довгих років несли зразкову службу із 1979 року була започаткована медаль "За зразкову службу” I, II і III ступеня.
Важливу роль в організації ефективної діяльності співробітників органів внутрішніх справ і в дотриманні ними у процесі цієї діяльності принципів законності та професіоналізму відіграли прийнятий у 1979 році Статут внутрішньої служби ОВС та прийнятий у 1984 році Дисциплінарний статут ОВС. Адже нерідко траплялися факти порушення співробітниками органів внутрішніх справ правил носіння форменого одягу, носіння змішаних елементів форменного, цивільного і парадно-вихідного одягу, запізнення на роботу, недотримання правил віддавання честі та деякі інші. Саме на боротьбу з усіма фактами неналежного ставлення до виконання своїх обов’язків були спрямовані вищезазначені нормативні акти. У статуті внутрішньої служби були закріплені загальні обов’язки осіб рядового і начальницького складу ОВС, загальні обов’язки начальників, порядок віддачі та виконання наказів, порядок представлення начальникам і представлення при інспектуванні; встановлювалися норми поведінки рядового і начальницького складу, загальні правила носіння форменого одягу, порядок відання честі та проведення стройових оглядів; регулювався загальний режим роботи та режим роботи в особливих умовах, а також правила утримання службових приміщень. Дисциплінарний статут складався із семи глав, які встановлювали: загальні положення; заохочення, які застосовувалися до рядового і начальницького складу; дисциплінарні стягнення, які накладалися на осіб рядового та начальницького складу; права начальників по застосуванню заохочень і накладенню дисциплінарних стягнень; накладення дисциплінарних стягнень в особливих випадках; порядок застосування заохочень, накладення і виконання дисциплінарних стягнень; порядок подачі пропозицій, заяв і скарг.
Як уже зазначалося, одним із найбільш розповсюдженим дисциплінарних порушень було порушення правил віддавання честі та носіння форменого одягу. З метою викорінення цієї тенденції міністр внутрішніх справ СРСР у 1984 році дав вказівку "Про дотримання правил відання честі”, а у 1987 році була затверджена нова форма одягу начальницького та рядового складу міліції, порядок і правила її носіння, а також норми забезпечення речовим майном працівників міліції.
Керівники державних та галузевих органів влади постійно виявляли увагу і турботу про підвищення матеріального забезпечення співробітників органів внутрішніх справ. Яскравим проявом такої турботи у розглядуваний період є затверджене Радою Міністрів СРСР 30 травня 1985 року положення про пенсійне забезпечення осіб начальницького та рядового складу органів МВС СРСР і їх сімей. Воно відміняло багато чисельні нормативні акти про пенсійне забезпечення співробітників ОВС та їх сімей, спрощувало порядок нарахування їм пенсій і узагальнювало видані раніше нормативні акти з цих питань.
Потрібно сказати, що на початку 80-х років відбулася зміна керівництва МВС СРСР, яка спричинила небачену чистку кадрів особового складу міліції. Торкнулося це явище і органів внутрішніх справ Української РСР. Щоправда, пізніше було визнано, що під час цієї загальносоюзної кампанії були допущені явні перегини, і певна частина звільнених співробітників була поновлена на роботі в органах міліції. Саме в цей час, а вірніше в 1982 році відбулася зміна керівництва МВС УРСР. Міністром внутрішніх справ України був призначений І.Д. Гладуш, який до цього обіймав посаду першого заступника Міністра внутрішніх справ УРСР.
Що стосується виконання міліцією своїх безпосередніх функцій, то можна сказати, що в розглядуваний період головна увага органів та співробітників міліції як і раніше була спрямована на охорону громадського порядку, власності, захисту прав та свобод громадян тощо. Крім того, посилена увага приділялася боротьбі з п’янством, хуліганством та злочинністю неповнолітніх. Окрема, героїчна сторінка історії міліції України в цей час – участь її співробітників у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Говорячи про охорону громадського порядку працівниками міліції, необхідно відзначити, що в процесі цієї діяльності міліція активно співпрацювала з добровільними народними дружинами та органами позавідомчої охорони. Така взаємодія підвищувала ефективність участі цих організацій в охороні громадського порядку і сприяла профілактиці правопорушень, що, в свою чергу, покращувало стан оперативної обстановки на місцях. Разом з цим потрібно зазначити, що ефективна робота добровільних народних дружин багато в чому залежала від цілеспрямованої роботи всіх співробітників органів внутрішніх справ і передусім працівників міліції, які були спеціально призначені для здійснення взаємодії та координації дій таких організацій. Наприклад, за досягнуті успіхи в цій роботі у 1976 році наказом МВС УРСР були відзначені інспектори служби Індустріального РВВС м. Дніпропетровська Заярний В.І. та Петровського РВВС м. Донецька Суроєгін К.Т., старші інспектори служби Теребовлянського РВВС Тернопільської області Оліярник М.Є. та Диканьківського РВВС Полтавської області Заіка В.Є. Їх позитивний досвід роботи було взято до уваги і рекомендовано для широкого застосування.
У ході охорони громадського порядку працівникам міліції найчастіше приходилося припиняти хуліганські дії, затримувати п’яниць і туніядців. Активно проводилася робота з посилення громадського порядку в поїздах приміського залізничного сполучення, з попередження злочинів щодо іноземних громадян, а також боротьба зі спекуляцією в містах перебування іноземних туристів. Наприклад, в 1969 році проти іноземців було вчинено 75 злочинів, у 1970 році – 66, а в 1971 році – 55. За перше півріччя 1984 року за приставання і незаконні справи з іноземцями тільки в м. Києві, Одеській, Кримській та Закарпатській областях було затримано 1175 чоловік, з яких 773 притягнено до адміністративної і 42 до кримінальної відповідальності. У зв’язку з тим, що в кінці 70-х почастішали випадки проникнення на територію іноземних генконсульств сторонніх осіб, випадки крадіжок та інше, органами міліції була посилена охорона громадського порядку в місцях знаходження іноземних консульств у м. Києві та місцях проживання сімей їх співробітників.
Велася робота по розшуку злочинців та громадян, які пропали безвісти. Так, у 1984 році ОВС УРСР розшукувалися 24767 злочинців, 14 озброєних дезертирів Радянської Армії, 11886 громадян, які пропали безвісти. На міліцію була покладена функція документування населення республіки паспортами нового зразка, а також охорони громадського порядку та безпеки в місцях дислокації студентських загонів і трудових об’єднань молоді.
Для підтримання належного громадського порядку, досягання найбільшої ефективності в охороні об’єктів народного господарства та боротьбі зі злочинністю в нічний час в 1971 році була сформована нічна міліція, яка діяла у тісній співпраці з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ.
Значний вплив на діяльність міліції в кінці 70-х років мало проведення XXII Олімпійських ігор. Робота по підготовці до Олімпіади-80 розпочалася за два роки до її проведення. Органами міліції буди прийняті заходи щодо посилення боротьби з різними антигромадськими явищами, як от туніядство, бродяжництво, попрошайництво, хуліганство, спекуляція та інше. Загалом же основну увагу було спрямовано на попередження злочинів та інших правопорушень у відношенні іноземних громадян, боротьбу зі скупкою валюти і речей у іноземців у місцях їх проживання і перебування, наведення порядку в організації забезпечення безпеки руху іноземних автотуристів. У забезпеченні охорони громадського порядку безпосередньо під час проведення Олімпійських ігор брав участь весь особовий склад міліції. Багато співробітників української міліції виїжджали у відрядження в інші регіони Радянського Союзу. Наприклад, співробітники Вищої школи МВС УРСР виконували функції по охороні громадського порядку в м. Москві.
Що стосується боротьби з такими антигромадськими явищами як туніядство, бродяжництво, та попрошайництво, то МВС УРСР завжди приділяло їй посилену увагу. Наприклад, у 1978 році органами внутрішніх справ України було офіційно попереджено про припинення паразитичного існування 37,2 тис. чоловік, у 1979 році – 40 тис., а у 1983 році – 167,2 тис. з яких працевлаштовані 43,8 тис., у цьому ж році затримано 41.7 тис. бродяг і попрошайок. Багато в чому саме завдяки таким наполегливим діям органів міліції в кінці 80-х років намітилася тенденція до зменшення вчинення злочинів громадянами, які ніде не працювали і не навчалися.
Активно проводилася робота щодо попередження та розкриття кримінальних злочинів. Значна увага приділялася охороні всіх форм власності від розкрадання шляхом грабежу, розбою, шахрайства та інше. Багато зусиль було спрямовано на боротьбу з браконьєрством, підробкою грошей, незаконним зберіганням зброї, боєприпасів та інших вибухово небезпечних речовин, спекуляцією. Про те, що міліція приділяла значну увагу питанням організації боротьби зі спекуляцією та успішно з нею боролася свідчать хоча б такі факти: у 1971 році було зареєстровано 5035 фактів спекуляції, виявлено 5836 осіб, які займалися спекуляцією, порушено 2632 кримінальні справи по яких до кримінальної відповідальності було притягнуто 2527 чоловік, а вже у 1972 році було зареєстровано 4265 таких фактів, виявлено 5192 особи, порушено 2491 справа і притягнуто до кримінальної відповідальності 2391 особа.
Окремо потрібно сказати про боротьбу органів міліції з п’янством, алкоголізмом, самогоноварінням та наркоманією. До постійно існуючих у нашому суспільстві проблем пов’язаних з п’янством та алкоголізмом в середині 70-х років додалася ще одна – наркоманія. Перед міліцією було поставлене нове завдання – боротьба з вирощуванням, виготовленням, зберіганням, продажем і вживанням наркотичних засобів та речовин. На жаль дана проблема вирішена не була, хоча і докладалися всі зусилля, щоб не допустити розповсюдження цього лиха. Що стосується боротьби з п’янством, алкоголізмом та самогоноварінням, то спочатку вона велася звичайними темпами. Співробітники міліції затримували і доставляли в медвитверезники осіб, які перебували у громадських місцях в нетверезому стані; розшукували осіб, які займалися виробництвом самогону, конфіскували і знищували засоби такого виробництва; відправляли на примусове лікування хронічних алкоголіків та осіб, які вчинили злочини у стані сп’яніння. Однак все змінилося в середині 80-х років. Оголошена М.С. Горбачовим кампанія по боротьбі з п’янством і алкоголізмом набирала оберти. Безпосередніми виконавцями, тобто тими хто застосував положення антиалкогольного законодавства, були працівники міліції. Відповідно зросли і показники ефективності такої боротьби. Наприклад, тільки в першій декаді червня 1985 року на території України за різні порушення антиалкогольного законодавства було притягнуто до відповідальності 59,6 тис. чоловік, у тому числі доставлено у медвитверезники більше 18 тис. чоловік, виявлено 2830 осіб, які займалися самогоноварінням, а за появу в нетверезому стані, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях було затримано 47,4 тис. чоловік [39]. Якщо ж брати весь рік, то можна сказати, що у 1985 році по відношенню до 1041395 осіб міліцією були застосовані засоби впливу за розпиття спиртних напоїв або появу в нетверезому стані у громадських місцях, у 1986 році цей показник знизився на 30,5% – 723906 осіб. Наведені приклади ще раз підтверджують думу про те, що міліція – це виконавчий орган, який має своїм обов’язком впроваджувати в життя рішення органів державної влади. Які б ці рішення не були.
Важливим напрямком роботи міліції в цей час була організація боротьби з дитячою безпритульністю та злочинністю неповнолітніх. У цьому контексті потрібно відзначити плідну та ефективну роботу дитячих кімнат міліції, головним завданням яких було попередження дитячої бездоглядності та правопорушень з боку неповнолітніх. Органами міліції постійно проводилася робота по профілактиці п’янства серед неповнолітніх, приділялася увага перевихованню підлітків, які отримали відстрочку виконання вироку або були звільнені від покарання на основі акту амністії, застосовувалися заходи щодо обмеження негативного впливу на неповнолітніх з боку окремих батьків, які не виконували конституційних обов’язків по відношенню своїх дітей та інше.
Не можна не відзначити активної участі працівників міліції у суспільно-політичному та громадському житті держави. Багато співробітників органів внутрішніх справ були депутатами районних, міських, обласних та інших рад народних депутатів, де докладали всіх зусиль, щоб допомогти людям у вирішення їх нагальних проблем.
Потрібно сказати і про кадрову роботу. Значні зусилля керівних органів внутрішніх справ були спрямовані на підготовку висококваліфікованих кадрів для роботи в міліції. З метою покращення бойової, фізичної та службової підготовки працівників міліції влаштовувалися різні конкурси та змагання серед особового складу, обмін передовим досвідом між підрозділами, залучення викладачів вищих навчальних закладів до проведення виїзних занять з практичними працівниками. У свою чергу в стінах навчальних закладів проводилась плідна робота щодо удосконалення навчального процесу з метою кращого засвоєння матеріалу слухачами і сприяння у боротьбі зі злочинністю в країні. Таким чином намітилися стабілізуючі тенденції в роботі з кадрами. У міліції зросла кількість співробітників з вищою, середньою спеціальною і середньою освітою. Цьому в певній мірі сприяло підвищення грошового утримання співробітників та розвиток власних навчальних закладів.
Окремо потрібно сказати про героїчну, але одночасно й трагічну сторінку історії міліції України. Це безумовно участь її співробітників у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вже з перших секунд трагедії працівники міліції включились в діяльність – чергова оперативна група Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ виїхала на місце подій. Всі подальші дії щодо ліквідації наслідків трагедії були тісно пов’язані з діяльністю органів внутрішніх справ в цілому і міліції зокрема. Сотні працівників міліції брали участь у ліквідації наслідків аварії. Перед органами міліції стояло багато нагальних питань – евакуації населення, організація охорони громадського порядку, забезпечення безпеки дорожнього руху в зоні ліквідації аварії та на прилеглій до неї території, проведення необхідних оперативних та слідчих дій у випадку вчинення злочинів та багато інших. З усіма поставленими завданнями працівники міліції справилися. Але якою високою ціною – ціною власного здоров’я.
Евакуація населення з зони аварії була одним з головних і першочергових завдань, які стояли перед міліцією. Після закінчення евакуації посилена увага була спрямована на охорону громадського порядку та охорону житлових будинків і особливо важливих об’єктів народного господарства. Для цього в м. Прип’яті було організовано патрулювання і створені пости з охорони житлових будинків. Але в наслідок збільшення рівня радіації було прийнято рішення здійснювати охорону територій з максимальним використанням бронетехніки і автомашин, що дало змогу суттєво зменшити дозові навантаження радіоактивного випромінювання людей. Охорона правопорядку почала здійснюватися спільними нарядами міліції та військовослужбовців. В евакуйованих селах, з метою забезпечення охорони залишено людьми майна, недопущення сторонніх осіб і злочинного елементу, відразу було встановлено цілодобове чергування. Крім того наряди міліції здійснювали патрулювання і перевіряли всі будівлі. Силами працівників міліції усі двері і вікна будинків у зоні були забиті. Разом з тим, відселення великої кількості людей поставило перед органами міліції вимогу оперативно вирішувати і інші завдання, як от розміщення людей, нагляд за дотриманням громадського порядку в місцях прибуття евакуйованих людей та інше.
Важлива роль у вирішенні завдань з ліквідації наслідків аварії відводилася Державтоінспекції. Особовий склад цієї служби, працюючи у складних умовах, при високій інтенсивності руху, зі своїм головним завданням – забезпечення безпечного і безперебійного руху автотранспорту, доставка необхідних вантажів, механізмів і матеріалів – успішно справився. Значний вклад у ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії внесли працівники карного розшуку та слідства. Поряд зі своїми безпосередніми обов’язками по викриттю та затриманню осіб, які вчинили злочини, працівники цих служб активно брали участь в проведенні евакуації населення та підтриманні громадського порядку в зоні трагедії. Взагалі, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь всі без винятку служби міліції. Після проведення першочергових дій на органи міліції було покладено завдання охорони 30-ти кілометрової зони відчудження, недопущення розкраданням залишеного майна, а також використання радіоактивних матеріалів та продуктів поза цією зоною.
За мужність, самовідданість та сумлінне виконання службових обов’язків при ліквідації наслідків аварії багато працівників нагороджено високими урядовими та відомчими нагородами.
Таким чином, можна сказати, що в розглядуваний період міліція не дивлячись на певні структурні перетворення, які були спрямовані на покращення її діяльності, продовжувала виконувати свої основні функції. Вжиті заходи дали можливість досягти певних позитивних результатів в боротьбі зі злочинністю та підняти престиж співробітника міліції.
Петро Михайленко,
доктор юридичних наук, професор;
Володимир Довбня,
кандидат юридичних наук