Організація та діяльність міліції України у роки Великої вітчизняної війни
(1941–1945 рр.)
6 листопада цього року виповнюється 60 років славетної події в житті українського народу – визволення Києва від німецько-фашистських загарбників, а у наступному році буде святкуватися 60-річчя остаточного звільнення України.
22 червня 1941 року фашистська Німеччина здійснила розбійний напад на Радянський Союз. Мільйони синів та доньок українського народу стали на захист батьківщини, багато з яких поклали свої життя на вівтар Перемоги, серед них була і значна кількість працівників української міліції.
З початком Великої Вітчизняної війни виникла негайна потреба перебудови всього життя країни на військовий лад. Вже у перший день війни було видано Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про воєнний стан”, яким встановлювалося, що у місцевостях, оголошених на воєнному стані, всі функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки належать військовим радам фронтів, армій, військових округ, а там де немає військових рад – вищому командуванню військових з’єднань. У відповідності з цим Указом органи внутрішніх справ, зокрема й міліція, у місцевостях, оголошених на воєнному стані, переходили у підпорядкування військового командування.
Так, згідно з наказом начальника охорони тилу Південно-Західного фронту від 28 червня 1941 р. останньому в оперативному відношенні були підпорядковані частини військ НКВС, винищувальні батальйони та всі підрозділи міліції, які дислокувалися у межах Тернопільської, Рівненської, Житомирської, північних районів Кам’янець-Подільської і Вінницької областей та районів Київської області і м. Києва на правому березі Дніпра .
Розв’язана фашистською Німеччиною війна поставила перед органами міліції нові завдання, пов’язані безпосередньо з охороною країни, зміцненням тилу і сприянням фронту. Тож, окрім роботи з охорони громадського порядку, яка за воєнних умов набула особливо великого значення і була значно ускладнена, органи міліції виконували й спеціальні доручення уряду, які були пов’язані із заходами політичного та військово-господарського значення. Значно розширилось коло обов’язків органів міліції. Її основні функції доповнились наступними важливими обов’язками: боротьба з дезертирством та особами, які ухилялися від призову на військову службу; боротьба з мародерством, мішочництвом, панікерами, поширювачами провокаційних чуток; очищення режимних міст та охоронно-господарських пунктів від сумнівних і підозрілих елементів; боротьба з розкраданням евакуаційних та воєнних вантажів; виявлення на транспорті серед пасажирів ворожих елементів та інших підозрілих осіб; загороджувальна робота на залізничному та водному транспорті у зв’язку з обмеженням пересування громадян залізничними і водними шляхами сполучення у воєнний час; видача перепусток на проїзд транспортом; контроль за додержанням обов’язкових постанов військової влади; організація охорони громадського порядку й поновлення паспортної системи у районах, звільнених від ворога; боротьба з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, які за часів війни набули надзвичайного поширення, тощо.
У зв’язку з наступом німецько-фашистських військ та залишенням значної території УРСР радянськими військами, поряд з реорганізацією роботи всіх державних органів влади, реорганізації підлягала і робота Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР. Так, у довідці "Про організацію роботи Наркомату внутрішніх справ УРСР у зв’язку з тимчасовою окупацією території УРСР супротивником” від 1 листопада 1941 р. були визначені нові підходи щодо організації та напрямів подальшого використання апарату НКВС. Зокрема, зазначалось, що "необхідно вважати доцільним кваліфікований оперативно-чекистський апарат наркомату в цілому зберегти на чекістській роботі”. Усі ж неоперативні управління та відділи, наприклад пожежне, в’язниць та інші, підлягали ліквідації. Особовий склад неоперативних відділів та управлінь у кількості 5 тисяч осіб звільнявся зі служби та направлявся: чоловіки направлялися до військових частин, а жінки підлягали евакуації у тилові області.
Але повністю виконати намічений план з реорганізації роботи НКВС УРСР не вдалося через продовження наступу гітлерівських військ. Внаслідку цього наступу, як зазначалося у доповідній записці "Про вихід з ворожого оточення співробітників НКВС УРСР” від 27 листопада 1941 р., у тилу ворога залишилось 1835 співробітників НКВС. До числа осіб, які потрапили в оточення, входили співробітники управлінь та відділів центрального апарату НКВС УРСР; управлінь НКВС по Київській, Полтавській та Чернігівській областей; слухачі Київської та Харківської шкіл НКВС, а також співробітники НКВС деяких евакуйованих областей. В оточення, зокрема, потрапили народний комісар внутрішніх справ УРСР В.Т. Сергієнко (Народний комісар внутрішніх справ УРСР з 12 березня 1941 р. по липень 1943 р.) та три його заступники. Із загальної кількості у 1835 осіб, які потрапили в оточення, станом на 15 листопада 1941 р. з оточення вдалося вийти та прибути у розпорядження НКВС УРСР лише 388 співробітникам. Ці обставини, звісно, послаблювали роботу НКВС УРСР, а також заважали швидкому проведенню реорганізації роботи в умовах військового стану та, зокрема, реорганізації роботи міліції.
Слід відзначити той величезний обсяг роботи, проведений у період з червня 1941 р. по жовтень 1942 р., який виконало Управління Державними Архівами НКВС УРСР по підготовці та переведенню евакуації цілком таємних і таємних документів науково-історичного та оперативного значення у глиб країни, зберігши таким чином для нащадків архівні фонди. Звичайно, що значна допомога при проведенні евакуації була надана співробітниками міліції. Як зазначалося у доповідній записці "Про роботу управління Державними Архівами НКВС УРСР за період Вітчизняної війни за червень 1941 р. – жовтень 1942 р.”, протягом липня–вересня 1941 р. з державних архівів України було евакуйовано 1 500 000 справ, 6500 фондів, які склали за обсягом 60 вагонів документального матеріалу. Так, були повністю вивезені документи ЦВК і Раднаркому УРСР, ЧК і НКВС УРСР, всіх Народних комісаріатів і центральних (республіканських) установ України. Також були вивезені всі документи Центрального Архіву Революції (тепер – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України) і обліково-довідкові матеріали Управління Державними Архівами НКВС УРСР і Державних Архівів України.
Висвітлюючи питання участі співробітників української міліції у Великій Вітчизняній війні, слід виділити основні напрями її діяльності у воєнний період: по-перше – безпосередня участь у бойових діях на фронті; по-друге – участь у бойових діях у тилу ворога, у партизанських загонах і з’єднаннях; по-третє – охорона тилу, забезпечення громадського порядку, боротьба з кримінальною злочинністю.
На початку Великої Вітчизняної війни багато працівників української міліції вступили до лав Червоної Армії. Так, особовий склад Одеської, Полтавської та Харківської шкіл міліції з перших днів війни був повністю влитий у діючу армію. Ті ж працівники міліції, які залишились на міліцейському посту, з честю виконували свої обов’язки в умовах бойової обстановки.
З самого початку війни діяльність міліції України була спрямована на надання допомоги військовій владі. Вона суворо стежила за виконанням встановлених правил у районах, де вводився воєнний стан, регулювала організацію і проведення масових заходів, обмежувала рух транспорту в нічні години тощо. Органами міліції була організована посилена зовнішня постова служба. У прифронтових містах і найближчих до фронту тилових областях, у місцях найбільшого скупчення громадян та на околицях міст виставлялись додаткові пости й посилена патрульна служба. На міліцію покладався й нагляд за дотриманням населенням, установами та підприємствами правил світломаскування. Проводячи боротьбу з порушеннями правил світломаскування, працівники міліції виявляли і затримували ворожих коректувальників, що при повітряних нальотах наводили літаки супротивника на важливі оборонно-господарські об’єкти. Так, наприклад, вже у перший день війни о 23 годині на вулиці Кірова у м. Києві оперативними працівниками міліції був затриманий коректувальник, при якому була знайдена калька з випискою із генерального плану Києва з позначенням усіх важливих військових і промислових об’єктів міста. Також була розгорнута робота щодо забезпечення безпеки за умов протиповітряної оборони, яка полягала у розосередженні населення і транспорту, рятуванні людей і майна, ліквідації наслідків повітряних нальотів. Активна участь була відведена міліції й у мобілізаційних заходах. Так, при проведенні цих заходів, а також у процесі роботи по підтриманню паспортного режиму працівники міліції виявляли і затримували дезертирів, порушників військового обліку і тих, хто ухилявся від призову. Органи міліції сприяли мобілізації автотранспорту для військових потреб. Безпосередню участь міліція брала у проведенні евакуації населення і промислових об’єктів у глиб країни. Переселення і евакуація з прифронтових районів вимагали значних нарядів міліції. Така робота часто ускладнювалась тим, що проводилась у зоні обстрілу супротивника, що, у свою чергу, призводило до виникнення паніки серед населення. Міліція залишалась у цих зонах до останнього моменту і відходила разом з радянськими військовими частинами.
Необхідно також відзначити роботу співробітників міліції по організації, керівництву та участі у діяльності винищувальних батальйонів. Винищувальні батальйони з боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника створювались при міських, районних та повітових відділах (відділеннях) НКВС чисельністю у 100–200 осіб, згідно з наказом НКВС СРСР від 25 червня 1941 р. "Про заходи з боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника у прифронтовій полосі”. Начальниками цих батальйонів призначались оперативні працівники НКВС, переважно з прикордонних і внутрішніх військ та оперативних працівників міліції.
Поряд з військовими частинами Червоної Армії ряд міліцейських підрозділів брав участь у бойових операціях. Так, наприклад, особовий склад міліції прикордонних районів країни вступив у збройну боротьбу з німецько-фашистськими загарбниками вже у перші дні війни, особовий склад міліції Кіровоградської області у серпні–вересні 1941 року обороняв підступи до м. Запоріжжя, міліція Львівської області прикривала підступи до м. Первомайська. Міліціонери Миколаївської області у складі частин Червоної Армії захищали Миколаїв, Херсон, Каховку, Мелітополь, Маріуполь. Виявили мужність та героїзм під час оборони рідних міст і працівники Запорізької та Дніпродзержинської міліції та багато інших міських і районних управлінь і відділів міліції.
Героїчною сторінкою в історію української міліції увійшла участь міських гарнізонів міліції в обороні міст-героїв Києва, Одеси та Севастополя. У Києві з особового складу співробітників міліції було сформовано батальйон у складі п’яти рот загальною чисельністю 840 осіб. Цей батальйон міліції разом з частинами Червоної Армії стійко боровся проти фашистських загарбників на підступах до української столиці.
Особливо відзначився при обороні Києва полк НКВС, створений 15 вересня 1941 р. за наказом Т.А. Строкача з числа особового складу міліції та співробітників пункту формування загонів народних месників. Вищезгаданому полку була поставлена задача – прикривати відхід частин Червоної Армії, що обороняли Київ. Майже три доби воїни міліції вели безперервні бої з супротивником, що рвався до Києва. Полк з честю виконав поставлену перед ним бойову задачу, затримавши просування противника на своїй ділянці фронту та вигравши час, необхідний для забезпечення відходу частин Червоної Армії. У подальшому багато воїнів-міліціонерів з полку НКВС, опинившись у ворожому тилу, вступили до партизанських загонів.
Під час осади гітлерівськими військами Одеси працівники міліції охороняли тили діючих частин Червоної Армії, підтримували громадський порядок, гасили пожежі, що виникали внаслідок бомбардувань. З числа курсантів школи міліції та міжобласних курсів, а також співробітників міських відділень було сформовано загін, який займав оборону на одному з важливих напрямків. Бійці цього загону стояли на смерть, і ворог на цій ділянці оборони ані на крок не просунувся вперед. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1941 р. 36 працівників міліції, які особливо відзначилися у боях під час оборони Одеси, були нагороджені орденами та медалями. Сотні працівників міліції пали смертю хоробрих під час героїчної оборони Севастополя.
Під час окупації чимало співробітників міліції діяли у партизанських загонах. Так, у героїчній обороні Києва брали участь 1-й та 2-й партизанські полки НКВС, що були сформовані з особового складу міліції та співробітників НКВС. Згідно з наказом командування Південно-Західного фронту з метою дезорганізації тилу супротивника методами партизанської боротьби ці полки перейшли лінію фронту і тривалий час завдавали значної шкоди німецько-фашистським військам. Так, як зазначалось у донесенні командира 1-го партизанського полку НКВС, лише за два тижні партизани знищили близько 300 солдатів та офіцерів противника, 93 представника фашистської влади, шпигунів та диверсантів.
Особливо відзначився у боях із супротивником Запорізький партизанський загін, створений переважно із співробітників міліції під командуванням співробітника карного розшуку І.Й. Копенкіна. Тільки за перші чотири місяці перебування у тилу ворога партизани цього загону знищили близько 500 солдатів та офіцерів противника. Його командиру Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 р. за відвагу і героїзм, проявлені у партизанській боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У тому ж році І.Й. Копенкін героїчно загинув у бою з ворогом на харківській землі.
Значних втрат ворогові заподіяли й партизани загону "За Батьківщину” під командуванням співробітника карного розшуку Ямпільського відділу міліції Сумської області С.М. Гнібеди. Одним з організаторів партизанського загону, який активно діяв у Полтавській, Сумській та Курській областях, був А.І. Маремуха – колишній начальник Янушпільського райвідділу НКВС Житомирської області.
20 червня 1942 р. згідно з рішенням ЦК КП(б)У було створено Український штаб партизанського руху на чолі з Т.А. Строкачем, який на той час був заступником наркому внутрішніх справ УРСР. Штаб керував партизанським рухом в Україні, широко розгорнувши свою діяльність. Було встановлено постійний зв’язок з основними партизанськими загонами України та посилено оперативне керівництво їх діями.
Працівники міліції героїчно боролись не тільки у партизанських загонах, а й у підпільних організаціях, створених у ворожому тилу. Вічно буде жити у народній пам’яті подвиг, який здійснив старший оперативний уповноважений Управління міліції м. Києва Дудкін – бойовий помічник керівника розвідувальної підпільної групи у м. Києві І.Д. Кудрі.
Як вже зазначалось, особовий склад міліції західних областей України вже з першого дня війни вступив у збройну боротьбу із супротивником. Частина його була влита у військові частини, деяка частина залишилась на окупованій території, де вступала у створювані партизанські загони, але значна частина вийшла з оточення та прибула у розпорядження начальника охорони тилу Південного фронту. Так, з прибулого особового складу міліції Львівської області, згідно з наказом командуючого Південним фронтом від 20 липня 1941 р., було сформовано полк міліції з 3-х батальйонів загальною чисельністю 1127 осіб, який організаційно увійшов до складу протидесантної бригади. Командиром полку було призначено начальника Управління міліції Львівської області М.І. Верьовку. Полк міліції виконував завдання з охорони найважливіших об’єктів та тилових шляхів.
Слід більш детально зупинитися на висвітленні причин, що зумовили необхідність створення окремого полку міліції.
З початком військових дій частини Червоної Армії Південного фронту під тиском німецько-фашистських військ, ведучи оборонні бої, відходили у східному напрямку. У ближчих до фронту містах, населених пунктах, на дорогах накопичувалась велика кількість військовослужбовців, евакуйованого населення, вантажів і матеріальних цінностей. У загальному потоці поодинці та групами пересувалися у тил і співробітники НКВС та міліції, які приєднувались до прикордонних військ або з’являлись в обласні Управління НКВС. Окремі групи міліцейських співробітників затримувались військовими начальниками та разом з озброєнням і автотранспортом вливались у військові частини, а окремі обласні управління міліції свій особовий склад передавали у військкомати, в силу чого розпорошувався особовий склад, який нараховував тисячі висококваліфікованих у оперативному відношенні працівників міліції. У той же час, основні комунікації були заблоковані евакуйованим населенням і військовими частинами, на дорогах і переправах створювались пробки, прифронтовий тил був наповнений мародерами, дезертирами та ворожою агентурою. А необхідних сил для наведення порядку в тилу у начальника військ НКВС по охороні тилу внаслідок безперервного перебування в боях прикордонних військ не було. Міліцейські ж сили використовувались не за призначенням. Звичайно, що Військова Рада Південного фронту не могла не звернути на це увагу. І тому, з метою збереження кадрів співробітників міліції та їх правильного фахового використання, було вирішено передати співробітників міліції окупованих областей під керівництво та матеріальне забезпечення начальника військ НКВС по охороні тилу Південного фронту та використовувати для охорони фронтового тилу, наведення громадського порядку та охорони найважливіших прифронтових комунікацій, об’єднавши їх у визначену організаційну форму – полк міліції.
У зв’язку з окупацією Молдавської РСР, Ізмаїльської, Кіровоградської та частково Одеської областей згідно з постановою Військової Ради Південного фронту від 10 серпня 1941 р. з числа співробітників міліції та НКВС вищезгаданих територій, які знаходились в межах тилу Південного фронту, була сформована бригада міліції у складі 2-х полків. При формуванні бригади раніше створений з працівників Львівської та Тернопільської областей полк міліції було передано до складу створюваної бригади. В оперативному відношенні бригада міліції підпорядковувалась начальнику військ з охорони тилу Південного фронту. Бригада використовувалась для вирішення наступних важливих завдань: організації загороджувальних загонів з боротьби з дезертирством; охорони комунікацій та військових об’єктів; забезпечення правопорядку та регулювання дорожнього руху. Додатково комплектування бригади забезпечувалось за рахунок співробітників міліції будь-яких областей, які опинились у прифронтовій полосі та направлялись у тилові райони.
Станом на 20 вересня 1941 р. склад бригади становив 2584 особи, з них: командного складу – 146 осіб; політичного – 42; начскладу, що обіймав адміністративно-господарські посади – 21; медичного складу – 18; молодшого начальницького складу – 263; рядового складу – 2094 особи. Перший полк налічував 1085 осіб, а другий – 1349. У сформовану бригаду міліції входив особовий склад співробітників міліції таких областей: Львівської (1091 особа), Кіровоградської (358), Одеської (93), Миколаївської (38), Кам’янець-Подільської (1), Дніпропетровської (4), Волинської (92), Ізмаїльської (17), Чернівецької (104) та Станіславської (5). Також до складу бригади увійшли міліціонери Молдавської РСР (736 осіб), залізничної міліції (22), В/Ч 1080 (15 та ще 8 вільнонайманих працівників).
За час тримісячної практичної роботи бригада міліції виконуючи поставлені перед нею завдання по боротьбі з дезертирством, шпигунством, панічними настроями, охороні комунікацій, наведенню громадського порядку у найближчому фронтовому тилу, повністю підтвердила правильність та доцільність формування з працівників міліції окупованих територій бригади міліції та використання її в охороні та обороні фронтового тилу.
Менш ніж через три місяці з дня свого створення, а саме 5 листопада 1941 р., бригада міліції була переформована в дивізію міліції військ НКВС у складі 3-х полків міліції за штатами внутрішніх військ НКВС. Командиром дивізії було призначено П.А. Орлова. Третій доданий полк був сформований із складу співробітників міліції Сталінської (тепер Донецька) та Ворошиловградської (тепер Луганська) областей. Станом на 10 лютого 1942 р. загальна чисельність дивізії складала 3617 осіб, з них: комскладу – 276 осіб; політскладу – 76; техскладу – 17; адмін.-хозскладу – 43; медскладу – 30; ветскладу – 5; молодшого начскладу – 482; рядового складу – 2688.
Службово-оперативна діяльність частин дивізії міліції за період з 20 серпня 1941 р. по 10 лютого 1942 р. характеризувалася такими даними: було затримано агентів іноземної розвідки – 41 особа; підозрюваних у шпигунстві – 49; мародерів –18; кримінальних елементів – 48; спекулянтів – 20; дезертирів – 435; осіб, які ухилилися від мобілізації – 1206.
Підрозділами та частинами дивізії була проведена значна робота по забезпеченню нормальної переправи на річках Дніпро та Дон, а також наведенню порядку та ліквідації пробок на шляхах підвозу і евакуації армійських і фронтових тилів. Крім повсякденної служби окремі підрозділи та частини дивізії разом з частинами прикордонних військ НКВС та Червоної Армії брали участь у безпосередніх бойових діях проти регулярних частин супротивника. Так, наприклад, окремі частини дивізії міліції брали участь у боях за м. Балту, оборонних боях у районі Нового Буга, м. Кривий Ріг, сіл Ново-Миколаївське, Ново-Іванівка, м. Первомайська, на Запорізькій ділянці фронту тощо.
У серпні 1942 р. дивізія, перебуваючи у розпорядженні Закавказького фронту, успішно виконувала інші завдання командування. У жовтні 1942 р. дивізія міліції виконувала відповідальне завдання з оборони Грозного. Намагаючись зненацька захопити місто, гітлерівці закинули у тил радянських військ крупний десант чисельністю близько 2 тисяч осіб під керівництвом полковника Геккерта з метою захоплення міста і нафтових розробок та утримання позицій до підходу регулярних частин. Однак у районі гори Денин-Дук у запеклих боях цей загін було оточено та знищено частинами дивізії міліції, а полковника Геккерта захоплено у полон. За бойові заслуги та умілу боротьбу з ворожою агентурою 180 бійців дивізії були відзначені урядовими нагородами.
Після перемоги під Сталінградом Червона Армія перейшла у наступ й на Кавказі. Охороняючи тили наступаючих частин, просувалась на захід міліцейська дивізія. У 1943 році, після звільнення Кубані, вона була розформована. Багато співробітників міліції повернулись в Україну, щоб у звільнених областях приступити до виконання своїх безпосередніх міліцейських обов’язків.
Ще взимку 1942–1943 рр. була звільнена значна частина Луганської, Сталінської та Харківської областей. 23 серпня 1943 р. було звільнено Харків. До осені 1943 року радянські війська повністю звільнили Донбас та всю Лівобережну Україну, 6 листопада 1943 р. була звільнена столиця України – м. Київ.
Серед передових частин, які звільняли територію України, були й оперативні групи, створені із співробітників міліції. Вони виконували відповідальні завдання військового командування, проводили розвідку, охороняли тили наступаючих частин Червоної Армії та у ряді випадків разом з військовими частинами вибивали фашистів із населених пунктів.
На звільненій території України відновлювалась робота державних органів влади. Відновили діяльність і органи НКВС УРСР, керівництво яким у липні 1943 року очолив В.С. Рясной (Народний комісар внутрішніх справ УРСР з липня 1943 р. по січень 1946 р.), зокрема міліції. Війна значно ускладнила діяльність міліції з боротьби з кримінальною злочинністю. Але поступово, у результаті поліпшення оперативної роботи загальне розкриття кримінальних злочинів зростало і в 1944 році цей показник досяг 87,5% (на початок війни – 77,5%). Особливу увагу органи міліції приділяли розкриттю найбільш небезпечних злочинів. Після звільнення територій УРСР перед співробітниками міліції поставало складне й відповідальне завдання по розкриттю злочинів, скоєних під час окупації, зважаючи на те, що за роки війни накопичилась велика кількість справ щодо нерозкритих вбивств. Так, після звільнення Києва стало відомо, що в останніх числах жовтня та на початку листопада 1943 р., безпосередньо перед звільненням міста, у Києві було скоєно ряд вбивств та грабежів. Згідно з повідомленням Народного комісара внутрішніх справ УРСР В.С. Рясного від 25 листопада 1943 р., який взяв цю справу під свій особистий контроль, дані злочини були розкриті у найкоротший строк. Так, було розкрито і заарештовано злочинну групу у складі 3-х осіб, причетну до скоєння вищезгаданих злочинів. Також було встановлено, що у скоєнні цих злочинів брали участь ще два німці з частини "СС”. Загалом, станом на 1 червня 1944 р., було розкрито, за неповними даними, майже половину нерозкритих "старих” вбивств.
Особлива увага у звільнених від німецько-фашистських окупантів районах України органами міліції приділялась виявленню та вилученню зброї як у злочинних елементів, так й у місцевого населення, здобути яку в умовах воєнних дій не становило труднощів. Так, тільки за період з квітня по червень 1944 р. включно співробітники міліції віднайшли або вилучили та здали на склади 1646 кулеметів і автоматів, 8350 гвинтівок і обрізів, 420 револьверів і пістолетів, 4326 гранат.
У цілому підсумки боротьби з кримінальною злочинністю під час війни свідчать, що завдяки зусиллям міліції зростання злочинності, яке мало місце в окремі роки, за останній рік війни вдалося припинити. Поліпшилася робота і з попередження та розкриття злочинів.
Однією з проблем створення дійових органів міліції в той час стала катастрофічна нестача власних кваліфікованих кадрів. Для усунення цього недоліку у 1944 році на роботу до української міліції НКВС СРСР було направлено з інших республік 2412 міліціонерів. З числа місцевого населення в органи НКВС і міліції УРСР було прийнято 24 919 осіб, з яких 7399 – жінок та 5921 – колишніх партизанів. Звертає на себе увагу значний процент жінок у складі місцевого поповнення. Згідно із звітом кадрового апарату НКВС УРСР про роботу, проведену у 1944 році, лише з числа партизанів тоді вдалося отримати на поповнення більш-менш значне число фізично повноцінного чоловічого контингенту мобілізаційного віку. Саме тому, головним чином, довелося приймати жінок у масовому порядку на поповнення кадрів частин міліції.
Дуже низьким виявився освітній рівень новоприйнятих співробітників міліції. Так, з числа осіб, прийнятих на роботу у держміліцію, спецпідготовку мали лише 7,6%, військову освіту – 3,1%, а середню загальну освіту – 10,6%. Але все це обумовлювалось тим, що внаслідок продовження війни командирські кадри та переважна кількість досвідчених працівників міліції були необхідні на фронті.
Величезна робота була проведена працівниками міліції по виявленню безпритульних дітей та їх розміщенню у дитячих приймальниках-розподільниках. Так, лише за перший квартал 1944 р. органами міліції було підібрано 7509 безпритульних і 2704 бездоглядних дітей. Взагалі, станом на липень 1944 р. у звільнених областях УРСР нараховувалось 66 868 дітей-сиріт. З цієї кількості були влаштовані у дитячі будинки – 21 218 дітей, індивідуальним або колективним патронуванням було охоплено 26 710 дітей. Діти-сироти, які залишились не охопленими дитячими будинками і патронуванням, направлялись на навчання у школи ФЗУ, ремісничі училища та працевлаштовувались у промисловості й сільському господарстві.
Працівники української міліції також охороняли заміновані ділянки, організовували збір документів установ, організацій та підприємств, що існували під час окупації, виявляли колишніх поліцейських та інших прислужників фашистської влади тощо.
Велика Вітчизняна війна закінчилась повною перемогою над фашизмом. Перед працівниками української міліції постали нові завдання зо подальшого зміцнення громадського порядку та посилення боротьби зі злочинністю у республіці. Багато колишніх міліціонерів-фронтовиків повернулись на роботу до органів внутрішніх справ. Та й серед фронтовиків, партизанів та інших учасників війни, які не працювали до війни у міліції, знайшлося чимало бажаючих присвятити себе службі в органах внутрішніх справ. Так, в органах внутрішніх справ України налічувалося понад 34 тисячі ветеранів Великої Вітчизняної війни. На жаль, багатьох з них вже немає з нами, але їх подвиг у боротьбі з фашизмом буде вічно жити у народній пам’яті.
Петро Михайленко,
доктор юридичних наук, професор;
Володимир Довбня,
кандидат юридичних наук.