Міліція України у складі міністерства охорони громадського порядку УРСР
(1962–1968 рр.)
5 вересня 1962 року, згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР, республіканське Міністерство внутрішніх справ Української РСР, до складу якого входила українська міліція, було перейменоване в республіканське Міністерство охорони громадського порядку Української РСР (МОГП УРСР). Дане рішення було вмотивовано тим положенням, що основною функцією органів внутрішніх справ вважалась саме охорона громадського порядку. Відповідно Управління внутрішніх справ виконкомів обласних рад депутатів трудящих були перейменовані в Управління охорони громадського порядку виконкомів обласних рад депутатів трудящих. Такі ж самі перейменування відбулися й в інших республіках СРСР.
Основні зусилля органів української міліції, як і всієї радянської міліції, мали бути зосереждені на забезпеченні охорони громадського порядку, своєчасному попережденні, припиненні та розкритті злочинів, викоріненні злочинності та будь-яких порушень правопорядку. Саме такі завдання ставились керівництвом держави перед міліцією. Завдання повного викорінення злочинності стало наслідком волюнтаристських рішень прийнятих на ХХІІ з’їзді КПРС, що відбувся наприкінці 1961 року. Прийнята на вищезгаданому з’їзді нова Програма партії, яка не мала під собою ані економічного, ні соціального підгрунтя ставила перед радянським народом, як його безпосереднє практичне завдання, побудову комуністичного суспільства, а міліцію та інші правоохоронні органи, орієнтувало на різке скорочення злочинності у найближчі роки, а згодом й на її повне викорінення у країні.
Нереальність виконання поставленого завдання перед міліцією щодо повної ліквідації злочинності, зважаючи на світовий досвід, зараз ні в кого не викликає сумнівів. Але, у той час, в країні виникла ілюзія можливості швидко впоратися з цим завданням, що у свою чергу породжували "шапкозакидательські” тенденції у суспільстві. У можливість повного і досить швидкого викорінення злочинності багато хто щиро вірив, але, згодом, стало очевидним розходження бажаного з дійсним. Намагання штучного покращення звітності призвело до розквіту процентоманії та масового приховування злочинів. У подальшому, керівництву МОГП (МВС), доводилось прикладати чимало зусиль для подолання цих негативних тенденцій. Так, наприклад, у Додатку до вказівки МОГП УРСР № 44с від 15 березня 1967 р. зазначалось: "Багато порушень законності пов’язано з недобросовісним відношенням деяких працівників міліції до розгляду заяв громадян про скоєнні злочини та приховування їх від обліку. Декілька років колишні керівники УОГП Житомирської області доповідали міністерству про високі показники у роботі по боротьбі з кримінальною злочинністю. Як зараз з’ясувалось, в області штучно прикрашувалось положення справ, приховувались злочини... У минулому році окремі факти окозамилювання та приховування від обліку кримінальних злочинів мали місце у Донецькій, Черновицькій та деяких інших областях. Незважаючи на суворі вимоги міністерства, деякі керівники УОГП до сих пір не вжили заходів до викорінення такого ганебного явища, як приховування злочинів”. Але, повністю викорінити факти штучного покращення звітності, за рахунок приховування злочинів, не вдавалося й до останнього часу. Про необхідність нещадної боротьби з вищезгаданими негативними фактами у роботі вже сучасної української міліції неодноразово підкреслював у своїх наказах, виступах перед громадськістю та зверненнях до працівників міліції нинішній міністр внутрішніх справ України генерал-лейтенант міліції М.В. Білоконь.
Проте, незважаючи на вищезгадані прорахунки вищого керівництва держави щодо боротьби зі злочинністю, у роботі органів міліції відбувалися і позитивні зрушення. Це виявлялося у покращенні нормативно-правового забезпечення діяльності міліції, вдосконаленні технічного оснащення, посиленні профілактичної роботи, широкому залученні громадськості до боротьби з правопорушеннями тощо.
Організаційно-правові засади діяльності міліції врегульовувались приписами прийнятого у 1962 р. нового "Положення про радянську міліцію”. Документом були чітко визначені завдання міліції, права та обов’язки її співробітників. У Положенні зазначалося, що міліція є адміністративно-виконавчим органом держави, покликаним охороняти громадський порядок у містах, населених пунктах і на транспортних магістралях, забезпечувати охорону державної власності, особи і прав громадян від злочинних посягань, своєчасно попереджувати, припиняти і розкривати кримінальні злочини. У документі наголошувалось про необхідність підтримання міліцією постійного зв’язку "з широкими масами трудящих і громадськими організаціями” та працювати "в тісній взаємодії з добровільними народними дружинами по охороні громадського порядку”. Згідно з Положенням, міліція повинна була виконувати свої обов’язки відповідно до законів СРСР, союзних і автономних республік, постанов і розпоряджень Ради Міністрів СРСР, Рад Міністрів союзних і автономних республік, рішень місцевих органів державної влади., Положення про міліцію, а також наказів та інструкцій міністерств охорони громадського порядку союзних і автономних республік. Місцеві органи міліції були підзвітні у своїй діяльності відповідним радам депутатів трудящих, а також вищестоящим органам охорони громадського порядку.
З метою вдосконалення організації служби міліції по охороні громадського порядку на вулицях, громадських місцях, на залізничному і водному транспорті, під час проведення масових заходів, при стихійних лихах, в умовах цивільної оборони та встановлення обов’язків, прав та відповідальності патрулів, постових, начальників органів, командирів частин, підрозділів та інших посадових осіб міліції по забезпеченню громадського порядку, наказом Міністра охорони громадського порядку УРСР від 17 січня 1963 року, був введений в дію Статут патрульної та постової служби міліції УРСР. Даним Статутом керувалися всі працівники міліції під час несення патрульної та постової служби, а також у тих випадках, коли, при виконання інших службових обов’язків чи знаходячись поза службою, приймали міри по припиненню порушень громадського порядку.
Значна увага була приділена вдосконаленню правового забезпечення діяльності й інших служб міліції. Так, наказом Міністра охорони громадського порядку від 1 жовтня 1963 року була введена в дію "Інструкція чергового по органу міліції Української РСР”, наказом від 17 серпня 1965 року була введена в дію "Інструкція про порядок накладення, взискання та обліку адміністративних штрафів, що накладаються органами міліції Української РСР”, а наказом від 10 липня 1966 року було введено в дію "Положення про дільничних уповноважених позавідомчої охорони при органах міліції МОГП УРСР” тощо.
Багато зусиль керівництвом МОГП було спрямовано на підвищення ефективності праці та авторитету працівників міліції серед населення, поліпшенню престижності міліцейської служби та заохочення громадян до роботи в органах міліції.
Так, з метою подальшого розвитку руху за покращення оперативно-службової діяльності органів міліції та підвищенню її авторитету на основі поліпшення виховання і навчання особового складу, зміцнення дисципліни і неухильного дотримання законності, наказом Міністра охорони громадського порядку від 20 липня 1963 року було введено в дію "Положення про кращій орган та підрозділ міліції, дільницю зразкового громадського порядку, відмінний пост (маршрут) міліції МОГП УРСР”. У цьому наказі зазначалося, що органу, що заслужив звання "Кращий орган міліції”, вручається Почесна грамота міністерства, а керівний склад і окремі співробітники заносяться в Книгу пошани МОГП УРСР і нагороджуються знаком "Заслужений працівник міністерства”, значком "Відмінник міліції”. Нагородження проводились в урочистій обстановці за участі представників громадськості. Командири і окремі співробітники підрозділів міліції, дільничні уповноважені, начальники лінійних постів, постові та патрульні міліції, які добивалися присвоєння почесного звання, нагороджувалися значком "Відмінник міліції”, грамотами УОГП–МОГП та цінними подарунками. У Положенні визначався порядок та правила присвоєння вищезгаданих почесних звань.
Значною подією у житті міліції того часу стало встановлення свята "День радянської міліції” Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1962 р., згідно якого встановлювалось святкувати "День радянської міліції” кожен рік 10 листопада. Так, 10 листопада 1962 року в СРСР вперше на державному рівні було відзначено свято "День радянської міліції”. Напередодні свята в Києві у Жовтневому палаці культури відбулося урочисте засідання співробітників міліції, присвячене 45-річчю радянської міліції. З доповіддю на засіданні виступив тодішній міністр охорони громадського порядку І.Х. Головченко (Міністр внутрішніх справ (охорони громадського порядку) УРСР з 9 квітня 1962 р. по 16 червня 1982 р., генерал-полковник внутрішньої служби). Урочисті засідання були проведені у всіх містах та районах республіки. Встановлення такого свята саме на державному рівні мало дуже велике значення для підняття авторитету міліції та престижності служби у міліції серед населення.
10 листопада 1967 року вся міліція СРСР, зокрема і міліція УРСР, урочисто відсвяткували 50-річчя створення радянської міліції. В ознаменування цієї дати Указом Президіума Верховної Ради СРСР від 20 листопада 1967 р. була заснована ювілейна медаль "50 років радянської міліції”. Якщо подібні ювілейні медалі до річниць Збройних Сил вже давно існували, наприклад, ювілейні медалі "ХХ років РСЧА” (1938 р.), "30 років Радянської Армії і Флоту” (1948 р.), "40 років Збройних Сил СРСР” (1957 р.), то до річниці створення міліції це була перша медаль. Також, 3-х мільйонним накладом була випущена поштова марка "50-річчя радянської міліції”, з зображенням працівника міліції. До речі це вже була друга поштова марка присвячена охороні громадського порядку. Перша, з зображенням працівника міліції та дружинника, під назвою "Охорона громадського порядку”, накладом у 4 мільйони екземплярів, була введена в обіг у березні 1964 року. Зважаючи на великі наклади, досить широке застосування та значну кількість колекціонерів, ці видання поштових марок присвячених міліції, також мали значення у підвищенні престижності праці міліціонерів та авторитету міліції серед громадськості.
Даний період в історії органів охорони громадського порядку характеризується також, значним підвищенням їх ролі у провадженні попереднього розслідування. Так, якщо право правадження дізнання органи охорони громадського порядку вже мали, то право провадження попереднього слідства вони отримали у 1963 році.
Правовою підставою надання права провадження попереднього слідства органам охорони громадського порядку став Указ Президіума Верховної Ради СРСР "Про надання права провадження попереднього слідства органам охорони громадського порядку” від 6 квітня 1963 року. В Указі зазначалося, що метою цього заходу, насамперед, є посилення боротьби із злочинністю та зміцнення законності. Цим документом встановлювалось, що поряд із слідчими органів прокуратури та державної безпеки попереднє слідство має провадитись також і слідчими органів охорони громадського порядку. У своїй роботі слідчі органів МОГП при провадженні попереднього слідства мали користуватися нормами кримінально-процесуального законодавства, передбаченими для попереднього слідства. Президіумам Верховних Рад союзних республік доручалось у відповідності до положень даного Указу внести необхідні зміни до республіканських кримінально-процесуальних кодексів.
Відповідні зміни до Кримінально-процесуального кодексу УРСР були внесені Указом Президіума Верховної Ради УРСР "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу Української РСР” від 13 червня 1963 року. Так, у пункт 7 ст. 32, у поняття "слідчий”, крім слідчих прокуратури та слідчих органів державної безпеки, були включені слідчі органів охорони громадського порядку. У ст. 102 "Органи попереднього слідства” було зазначено, що органами попереднього слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів охорони громадського порядку та слідчі органів державної безпеки. Статтею 112 "Підслідність” було чітко визначено питання підслідності по справах про злочини передбачені статтями Кримінального кодексу УРСР по яких попередне слідство належало провадити органам охорони громадського порядку. Отримання права провадження органами охорони громадського порядку попереднього слідства зобов’язало МОГП УРСР до якнайшвидшого розв’язання питань організаційно-правового та матеріально-технічне забезпечення, керування та контролю за діяльністю, кадрового забезпечення новостворюваних підрозділів нової для МОГП служби. Так, для організації і керівництва слідчою роботою у складі МОГП УРСР було створене Слідче управління. В обласних управліннях охорони громадського порядку створювались слідчі відділи (відділення). А у містах, районах, на залізничних дільницях та дільницях водних басейнів утворювались слідчі відділення і групи слідчих. Також, було затверджено "Положення про організацію і діяльність слідчих апаратів в органах Міністерства охорони громадського порядку” та визначено структуру і штати слідчих апаратів у системі МОГП УРСР. Спеціальні ж апарати для провадження дізнання були скасовані, а його провадження було покладене на оперативно-начальницький склад органів міліції по лініях служб, у тому числі й на дільничних уповноважених.
Звичайно, що відразу налагодити роботу новостворених слідчих підрозділів МОГП УРСР було вкрай важко. Про необхідність подолання недоліків у роботі слідчих підрозділів наголошувалось у Постанові ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР "Про заходи по посиленню боротьби із злочинністю” від 23 липня 1966 року. Зокрема, у Постанові наголошувалось на необхідності покращення керівництва роботою слідчих підрозділів з боку начальників управлінь охорони громадського порядку облвиконкомів, особливо звернувши увагу на суворе дотримання законності у діяльності слідчих та організацію тісної взаємодії усіх служб у розкритті та розслідуванні злочинів.
З особливою гостротою, на початковому етапі становлення слідчих апаратів ООГП, постала проблема забезпечення цих підрозділів висококваліфікованими кадрами. Адже, згідно Положення про організацію і діяльність слідчого апарату в органах МОГП УРСР, на посади слідчих могли призначатись лише особи, які мали вищу юридичну освіту. Тільки у порядку винятку на слідчу роботу могли залучатись особи з середньою юридичною освітою. І то, лише у тому разі, якщо вони мали значний досвід практичної роботи з розслідування кримінальних справ. Звичайно, що проблеми з кваліфікованими кадрами існували і в інших структурних підрозділах.
З метою вирішення даної проблеми з нехватки кваліфікованих кадрів міліції у 1965 році був достроково проведений випуск у спеціальних середніх школах міліції. Так, на вакантні посади оперативно-начальницького складу було призначено 572 випускники. А, відповідно до постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1965 року штати міліції УРСР було збільшено на 4000 одиниць.
Взагалі, вищу юридичну освіту працівники міліції у той час могли отримувати у вищих школах МОГП, юридичних інститутах, на юридичних факультетах університетів. У Києві з 1960 року працювала Вища школа МВС УРСР (з 1962 р. – Вища школа МОГП УРСР, а з 1966 р. – Київська вища школа МОГП СРСР). Окрім стаціонарного відділення вона мала й велике заочне. Юристів середньої кваліфікації для органів міліції УРСР готували Донецька, Івано-Франківська, Львівська та Одеська середні спеціальні школи міліції.
Слід відзначити, що на початку даного періоду органи міліції республіки значно посилили зв’язки та взаємодію з громадськістю у справі боротьби зі злочинністю та порушеннями громадського порядку. Міністерство охорони громадського порядку УРСР присвятило цьому важливому питанню ряд наказів і деректив.
Так, згідно наказу по Міністерству охорони громадського порядку № 0328 від 16 листопада 1962 р. був введений інститут позаштатних громадських співробітників міліції.
А, 3 квітня 1963 р. був виданий наказ "Про взаємодію органів міліції з добровільними народними дружинами по охороні громадського порядку”. Зв’язок з громадськістю став необхідною умовою успішного вирішення органами міліції завдань з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.
З кожним роком в УРСР зростала кількість добровільних народних дружин. Набуваючи досвіду, вони працювали все краще і впевненіше. Так, якщо у 1963 р. у республіці налічувалося 29 тис. таких дружин, то у 1964 р. їх було вже 31,5 тис. Кількість попереджених ними злочинів (від загальної кількості попереджених злочинів у республіці) зросла відповідно з 4,1% до 5,5%, а припинених хуліганських проявів – відповідно з 18,6% до 19,8%.
У багатьох областях республіки на великих підприємствах були створені громадські ради сприяння зберіганню державної власності. Так, наприклад, за ініціативою працівників міліції Луганської області на підприємствах, будовах, колгоспах тощо були організовані бригади з охорони державної і суспільної власності. Роботу цих бригад організовували ради сприяння охороні державної і суспільної власності. Значну допомогу у діяльності цим радам надавали працівники міліції. Бригади систематично перевіряли стан охорони складів та інших місць зберігання матеріальних цінностей, а також стан їх обліку, патрулювали на об’єктах і в ряді випадків затримували розкрадачів під час скоєння злочину.
А, з метою забезпечення успішної діяльності слідчого апарату органів ОГП та зміцнення його зв’язків з громадськістю, згідно наказу Міністра охорони громадського порядку УРСР "Про участь громадських помічників слідчого у роботі слідчого апарату МОГП УРСР” від 8 жовтня 1963 року, було введено в дію "Положення про громадських помічників слідчого”. Згідно вищезгаданого положення слідчим відділам (відділенням, групам, управлінням) надавалось право залучати для виконання завдань, що стояли перед слідчими апаратами МОГП, в якості громадських помічників пенсіонерів МОГП – КДБ, Радянської Армії, студентів вищих юридичних учбових закладів та інших осіб, які бажали та були здатні за своїми особистими якостями надавати допомогу слідчим апаратам. Положенням категорично заборонялось доручати громадським помічникам слідчого самостійне, від свого імені або від імені слідчого, проведення будь-яких процесуальних дій. Кожному громадському помічнику слідчого видавалося посвідчення особи встановленого зразка, яке він був зобов’язаний мати при собі при виконанні обов’язків. Безпосередне керівництво громадськими помічниками слідчого було покладено на слідчих. Контроль за цією роботою здійснювали начальники слідчих відділів (відділень). Також положенням передбачались ряд заохочень громадських помічників слідчого за активну участь у роботі, а саме: оголошення подяки, вручення Почесної грамоти, нагородження цінним подарунком, а за особливі заслуги – представлення до урядової нагороди.
Характерною ознакою даного періоду життєдіяльності української міліції стало підвищення уваги науковців до дослідження її історії. З питань дослідження загальної історії української міліції, за радянської доби, безперечно, найвагомішим здобутком стало видання у 1965 р. колективної праці "Из истории милиции Советской Украины”. Ця книга була підготовлена за рішенням колегії МОГП УРСР. Авторський колектив склали науковці – співробітники Київської Вищої Школи МОГП УРСР. Ця книга стала першою спробою такого масштабного дослідження у даній галузі. Авторським колективом була проведена велика дослідницька робота. При роботі над книгою були використані матеріали п’яти фондів Центрального державного архіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва УРСР (зараз – ЦДАВО України), обласних архівів республіки, архівні документи МОГП УРСР. Можна з впевністю стверджувати, що видання саме цієї праці стало поштовхом для подальших досліджень, як історії української міліції, так і історії міліції інших союзних республік колишнього СРСР.
У складі Міністерства охорони громадського порядку міліція перебувала до грудня 1968 р. Попередня ж назва міністерству, яка є діючою і понині – Міністерство внутрішніх справ, була повернута згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 9 грудня 1968 року "Про перейменування Міністерства охорони громадського порядку Української РСР в Міністерство внутрішніх справ Української РСР”.
Петро Михайленко,
доктор юридичних наук, професор;
Володимир Довбня,
кандидат юридичних наук.